Ти наскрізь фатум серцем розчинив!..
Й душа заклякла, наче прокажена.
Вона тобі потрібна? Навіжена,
Із золотим волоссям ситих нив…
Та приголубив чудернацьким сном,
Неначе кленовим сиропом, наче дивом…
Дівча всміхалося й дивилося мрійливо
Як доля розсипається бузком…
Тримай її мов Всесвіт – за долонь…
Тримай крізь морок сивий, безпритульний.
І не живи потай позаминулим,
Бо в пам’яті безжалісний полон:
Тебе прив’яже, ні, приб’є до днів,
Розчавить, ні – розірве на шматочки!..
Тримай її… бо в’януть дні дівочі
З ненависним дзюрчанням цвіркунів!..
02.01.11 р.