Проміння висохле стебло –
гербарій слайдовий з теплом,
де місто, збите у качан,
стає байдужим до прочан.
Емоцїї вбирають все,
їх сенс приносить й серце ссе.
Життя моменти попаруй!
Хто справжній з них, а хто нехлюй?
Народжених реалій стос
запалює очима хтось.
Вогнями вулиць плаче світ,
годують кроки перехід.
Підземні дотики метро.
Скрегоче поїзд – їсть нутро,
щурі шукають рай собі,
бенкет нічний – смітник людський.
І запах їх веде за ніс.
Бенкетуватимуть вони
аж поки пельку не заткнуть
їм збирачі сміття і сну.
Цю маску з міста не зірвуть
події і голодна ртуть.
Ламається – де треба – ніж,
втискається – де можа – гріш.
То мною дихає цей смог,
зелений править в місті бог.
Так важко вислідити тінь
на тлі скляному, не в куті.
У морі масок – десь моя
пливе у човнику “Це я?”
22 Листопада 2011