Я розповім тобі про себе, брате,
Про те як жив й грішив без каяття...
Про ту, яку насміливсь покохати -
Без неї і життя вже не життя...
В пшеничній ниві золоте колосся,
Ми побіжим в волошки від людей.
Я цілуватиму завжди її волосся,
Й не відпущу в обіймах від грудей...
Своє тепло шептатиму на вушко,
Та розповім про все, що на душі...
І хай там хто знімає з мене стружку -
Я тільки їй присвячую вірші.
Як треба, то пірну в лиху годину,
І біди всі стерплю, переборю...
Так, брате мій... Зустрів таку людину,
З якою зустрічатиму зорю...