давно не допомагають пігулки,
давно лікуюсь алкотобою…
перепиши і знов видали зізнання
у пекучій втомі…
зітри з моїх думок своє ім`я,
адже воно не має сенсу…
напиваючись тьмяним подихом нікотину
у твоїх стрічках про кохання,
в яких ти в головній ролі
і завжди без партнера…
схоже на театр одного актора
усе твоє життя,
ніби попіл втрачених та таких бажаних
думок…
знов і знов перечитую свої останні дні
на звалищі твого «щастя»,
я обіцяю більше не брехати собі,
знаючи, що це нова брехня,
брехня заради спасіння…
твоя альма-матер вигадана історія…
життя, яке ти собі програмуєш,
яке має йти як ти хочеш,
сходить з колії з наближенням мене…
із цим ти нічого не вдієш,
бо я – твій потяг,
який не зупиниться,
щоб прийняти єдиного пасажира…