Мені незручно у старому тілі.
Воно слабке, незграбне, невабливе…
Мені сутужно, наче у могилі,
А навкруги кипить життя грайливе!
Лише думки, немов птахи у клітці
Іще живі, бурхливі, граціозні…
Либонь не знають – у такому віці
Позаду вже безумства грандіозні…
І наче вірять, що життя дбайливе
Старому тілу, зглянувшись на душу,
Ще дасть натхнення… І воно чутливе
Йому зрадіє. Можу скаже, мушу!