Вона збирає у кошик не виправдані надії,
як діти збирають ягоди,
через одну…
Вона йде, щоб не повертатись,
бо другого шансу не має бути.
Вона обенеться, поглянути як ти,
як ти ріжеш вени
цих сонних міських провулків…
як ти благаєш забути.
мандаринові посмішки Її очей.
як ти шукаєш зустрічі на мить,
щоб знов боліло,
а Їй пекло.
ти можеш назвати Її своїм нічним кошмаром,
одним з тих, що Вона колись відганяла…
ти ніколи не дізнаєшся про що Вона мовчить,
адже Вона мовчить про тебе…
ти запиватимеш свої сльози дешевим
винним розчином,
поки Вона п`янітиме від твого болю,
та він не потрібен Їй,
як і ти…
не мрій про забуття,
до нього надто йти…
надто жити,
надто тебе…