Блукаю я… у тумані ночі
Хоч зрячий я, але не бачать очі
Це лабіринт заплутаних думок та почуттів
Окрім голоду, що прагне твого серця, немає відчуттів
Як хвилі, я спрямований любов’ю, б’юсь о стіни
Знайти до тебе шлях, я намагаюсь щохвилини
Допоможи, мені здається, що я заблукав
Я був вже тут… і починаю знову шлях, з якого і почав
Зроби лише маленький крок, та поклич мене
Я буду йти до тебе, ти єдина, створіння неземне
Якщо ти зробиш це, то я здолаю лабіринт наш
І тоді, Пані Моветон, я на віки Ваш!