Я піду в далечінь
Поруч з небом та краєм полів.
Хочу знов на безлюдді
Напитися співами вітру.
Увібрати у серце
Цілу безліч безболісних снів,
А у стомлені очі –
Барвисту квітневу палітру…
Я піду в далечінь
Просто в степ, що не має кінця!
Як не має межі
У кохання та прагнення волі.
На схід сонця піду
І хай вітер змахне піт з лиця,
Покропивши ним землю –
Колиску козацької долі…
Попрошу в неї знов
Дати сили і дати дощу.
Дати радість пізнання
І час надивитись на сина.
Обіймуся із нею
І всім боржникам відпущу.
Бо ми всі її діти –
Велика, сварлива родина…