Знаєш, я точка, з якої починається відлік… Точка, в якій сходяться всі елементи сущого. Я згусток енергії, яка має силу змінити всесвіт. Я краплина вічності, із якої починається сама вічність… Ти мені не віриш? Що ж…
Знаєш, я вмію просто бути і відчувати світ усім своїм єством. Давати слово очам, серцю, кожній клітинці тіла… Пропускати крізь себе усі природні стихії, ставати енергетичною матерією, яку треба втримати… або відпустити.. Будь ласка, не борони мені…
Знаєш, я можу горіти вічним сяйвом, або палати руйнівним вогнем… Бути бурхливою плазмою, яку неможливо втримати і залишитись цілим… Я можу бути готовою до знищення цілого світу – крім тебе, що носиш печать недоторканості… Будь ласка, не залишай мене…
Знаєш, я вмію бути повітрям… Легесеньким вітром, який віє прохолодою і оновленням… Смерчем, який зносить усе на своєму шляху… Вести за собою дощові хмари, чи розганяти ці хмари і виштовхувати із небесних закамарків сонце… Будь ласка, не дозволь мені тебе знести…
Знаєш, я іноді буваю водою… Стікаю світом, життям, людськими долями… Суцільними стінами, заштрихованими пасмами мостів між хмарами і нами… Я вмію текти усією своєю сутністю, всією собою… Так, що весь світ поглинає туман – жалю, скорботи, або ж ніжності… Будь ласка, тримай мене за руку – тумани минають…
Знаєш, я буваю землею… Приймаю в себе зерна, які проростають щиро і щедро… Іноді рідкісні трави, іноді дерева, іноді бур’яни… Буває, що і люди… Іноді врожай буває не таким, як ти того очікуєш… Будь ласка, доглядай за мною…
Знаєш, я Всесвіт. В мені мільйони галактик, мільярди зірок і планет, незліченна кількість цивілізацій. Я безмежна – не намагайся зрозуміти мене…
Я квітка. Несміливий пуп’янок, коли без тебе, повноквітна – коли з тобою. Відчуй ніжність моїх пелюсток, влови тонку хвильку мого аромату - не дай мені зав’янути передчасно…
Я крапля. Я здатна розпастись на молекули і знову стати єдиним цілим, здатна злитись воєдино з міріадами інших крапель. Здатна засохнути і лишити по собі лиш тонкий спогад – будь ласка, вбережи мене…
Я нота. Сумна чи піднесена, одна чи в натовпі – я пробуджую твою сутність, викликаю резонанс із струнами твоєї душі. Почуй мене…
Я промінь. Несміливо дарую тобі світло, повносвітно обігріваю… Вказую тобі, куди йти, коли тобі темно… Побач мене…
А ще, я камінь. Гладенька, чи шершава, річкова галька чи діамант – я однаково міцна, однаково цінна – оціни мене…
Знаєш, в мені незліченна кількість граней і безмежність світових образів… Мій горизонт нескінченний, моя сутність невловима і нерозгадана. Я нагадує тобі про найкраще, що в тобі живе. Мої обійми лікують біль, а поцілунки загоюють рани… Мої доторки ламають усі страхи… Мої погляди дарують крила… Мій сміх надихає жити… Моя слабкість пробуджує в тобі силу… Мої слова формують твій настрій… Моє мовчання вказує тобі напрям… Моя пристрасть єднає тебе із Всесвітом… Моя ніжність робить тебе м’якшим…
Якби не було тебе, мені не було б для кого бути… Дякую Тобі, що потребуєш мене! Будь ласка, люби мене!
З Любов’ю,
Твоя Жінка
Замість постскриптуму: «Жоден чоловік на світі не зможе зробити щасливою нещасну жінку. Лише щасливу жінку можна зробити ще щасливішою»