Влізеш у душу – і вже не вилізти,
Пий там чаї, наїдай калорії…
В жовтні у неба трапляються кризи,
Небо тоді вибухає з горя –
Спершу надується ситою п’явкою,
Треба ж із когось так крові випити…
Небо сьогодні на мене гавкає,
І викида наче дощ смолоскипи…
Зайдеш у душу і вже не випустять –
Ще і свою відкривай навзаєм…
Лікарю, я вимагаю виписки,
Тільки господар нехай не знає -
Може, нагальний дзвінок із міста:
Двері відперті, не вимкнута праска,
Небо мене тримає на відстані,
Щоби без з тобою панібратства…
Гарні умови, все екстра-включено,
Все по проспекту, і по феншую,
Бачиш, я теж за тобою скучила –
Саме тому не телефоную…
Ти мені снишся – не таємниця,
Просто зависла в чужому серці -
Бачиш, і небо на мене злиться,
І скасувало зворотні рейси…
Влізеш у душу – і вже не дружба,
Тут би відверто – та не пасує.
Небу начхати на метеослужби,
Надто коли воно депресує,
Надто коли до обіймів спрагле,
Просто і осінню хочеться щастя.
Ти мене вибач, я тут застрягла,
Я повернусь, якщо вдасться…
Влізеш у душу – і станеш мишею,
Що наразилася на безвихідь,
Я ж в цьому просторі не вирішую,
Тут, якщо чесно, важко і дихать –
Небо стискає легені пресом,
Наче я винна і варта кари,
Небо жорстоке, коли в депресії,
Небо стає тоді вже тартаром…
Лікарю, видаліть мене звідси –
Я ж тут пухлиною ненавмисно.
Я ж оце серце можу і з’їсти,
Надто, коли щось із неба тисне,
Я обіцяю режим, дієту,
Спортом займатись, спати по ночах,
Жити по серцю, не по інтернету,
І не ховатися в зграях вовчих,
Бути не штилем, не землетрусом,
Небу віддати хоч десятину,
І берегтимуся від спокуси –
Лізти у душі, в яких гостинно…