Навіщо я тобі відкрила душу,
Солодкий вітре зі смаком зірок…
В передчутті зими зірвала ружу,
Вплела її у твій рясний вінок.
Там скошені серця, як дивні квіти –
В агонії ще п`ють надії сік…
О! Їх не жаль тобі, нестримний вітре!
Бо безкінечний твій шалений вік…
Я неба напилася до нестями
Один лиш раз, а потім ти закрив
Для мене назавжди небесну браму,
А на землі немає більших див…
А на землі так холодно і пусто…
Закам`янілі на гілках зірки
Похитуються й падають нечутно,
І прямо в серці борознять дірки