Чому не скажеш мені слів?
Що йди вже геть з мого шляху,
що більше вже не обійму
оту струнку кохану стать,
що в серці не палає жар,
коханий мій навіщо так?
Невже в жалю ти маєш жити?
Тобі вже більше не любити
мене за вроду. А печаль?
Вона мине, як сіра осінь,
злетить мов пташка в височінь
і рине в низ, щоб загубити
своє життя. И лише тінь,
промайне над головою.
Навіщо було нам с тобою
коханню зраду принести?..