У Батьковім роді були козаки,
Його він прикрасив собою.
Тож я таки маю чудові зразки
Майстерності дум та двобою.
І я пам’ятаю про тих, хто пішов,
Про труд їх безмірний сізіфів.
Тому, коли чую я слово «розкол»,
В мені закипає кров скіфів!
І я не один, нас багато таких,
Хто має, про що пам’ятати,
Тож ми неодмінно спитаємо тих,
Хто любить зруйновані хати.
Хай знають пани новоявлені ті
Все те, що збиралось дідами,
Повинні вони, як і ми, берегти,
Бо матимуть справу із нами!