Рибини блискавиць
у рай ідуть на нерест.
Вудкує буревій
в поривах листя. З них
наношує себе
зосінено на берест –
“я тишу оголю
і струм подам гучний”.
Тепер вже не воркуй
мій голубе, зозуле –
ти загубила лік,
а небо – корки з вин.
Пригублюй висоту –
сердешні вінця – чулість,
пий райський скрип воріт
з пересудом травин.
Мільярдний ват – джек-пот
гонитві з гавкотнею.
Їй довшає язик –
віщун лункий дощу.
Під оплески життя,
набравши з хмар єлею,
Мій Боже, охрести
шляхи земні. Прошу!
20 Грудня 2011