Мені вже сорок, півжиття минуло.
Я оптиміст – тому лиш півжиття.
І, хоч в обличчя холодом дмухнуло,
Не час іще іти у небуття.
Я вже рахую те, що зміг зробити,
Упевнений – багато ще зроблю,
Мені вже сорок – час перепочити,
А потім – крок на зустріч вересню.
Хай він не липень – значно менше квітів,
І солов’ї ночами вже рідкі.
Я стану, жити наче не помітив,
Бо ще течуть з-під олівця рядки.
Тому що сонце, як раніше, сяє,
Тому що ваблять в далечінь зірки,
Тому що та, яка мене чекає,
Не старіє, а зовсім навпаки!