Утечі в себе – як закономірність.
Хоча й до них дорога заважка,
У сумнівів сторічна анонімність,
Їх спопеляє снігом пустота.
Утечі в тебе – як невідворотність,
Остання нитка на катушці днів,
Я з нею йду – моя першочерговість
Латати діри внутрішніх вітрів.