Не маю змоги батьковій могилі
Вклонитися я низько до землі.
Покласти із любов'ю букет лілій,
Що скупані у сонячнім теплі.
Розірвана країна на частини,
Де народились і зростали ми.
Були колись народи всі єдині –
Тепер чужими стали ми людьми.
Чужими… Як же боляче і гірко! –
Розірвані і долі, і життя.
Залишилась в історії сторінка,
Яку писали ми із завзяттям.
Попереду ж невпевненість, сумління.
Нема ні сил, ні змоги далі йти.
Корупція пуска міцне коріння,
Щоб на людському горі знов рости.
А цінності – лиш гроші та "каміння".
Духовна цінність сходить в небуття.
У почесті лиш сила, та ще вміння
Топтати душі кованим взуттям.
Росія, Україна, сестри милі!
Чужі віднині. Та скажіть мені:
Чому самотньо батьковій могилі
В далекій тій російській стороні?