найгірше — це шукати у мовчанні
таємні сходинки, нові й нові пожежі.
слова твої давно уже печальні,
мої всі — валяться, як вежі.
вони настільки втомлені й німі,
що холодно від них, неначе в січні.
я пам'ятаю ті рядки сумні,
вони в мені, вони коштовні, вічні.
не знищить їх ні сніг, ні біль, ні час,
поки живу — я мушу поспішати;
поки ще вогник у мені не згас,
я маю щось по собі залишати.
я маю потрапляти у тенета;
це вже не вперше — буду я відверта.
так було, є і буде в кожного поета,
що від любові можна навіть вмерти.