Без п'яти хвилин ранок.
Знов друкую листа, відганяючи дим напівсну.
Проводжає той спогад, що знов промайнув,
Моїх пальцедумок передвранішній танок.
Десь на півночі вітер
Жовтим листям у вихорах крутить.
Мружиш очі як кіт, загортаєшся в шарф посильніш,
На вікні
У трамваї малюєш незнані маршрути
В "де-коли" з невідомого "звідти".
Півгодини за осінь.
Комірець підіймеш, випускаючи пару з легень,
Заховаєш цигарку - а що ж? Щойно дощ був далеко, ген-ген...
А тепер вже вплітається в твої розпущені коси.
Чи ще любиш - не знаю -
Як раніше по місту нічному...
Чи шукаєш натхнення і віру в людей як раніш...
Та вві сні
Я ще інколи чую присутність твою невагому.
Посміхаюсь. Як завжди листа видаляю.