Дитину мати віддала...
В чужі холодні руки.
Не озираючись пішла,
Душа щеміла від розлуки.
Дитину мати віддала...
Бо виходу не мала,
I не змогла дати тепла,
Сама вона пропала.
Життя їй згодом розповість,
Що гріх колись здійснила…
В дитячій долі – лише гість,
Чужа вона людина…
Не віддавай, Подумай ще!!!!
Собі не обрізають «крила»…
Можливо інший вихід є?!
Чи правильно вчинила?!