Я мав усе: сім'ю і щасття
Я відчував натхнення кожну мить
Мою кохану звали Настя
і неможливо її не любить
Вона як квітка в чистім полі
Як білий лебедь на воді
Була струнка як та тополя
Ми були сильні й молоді
Ми з Настею любили танці
Любили працю і дощі
Вставали з нею рано вранці
Ми все робили для душі
я був щастливий, честне слово
Я не бажав нікому зла
Та доля з сонцем розлучила
Лишила сенсу для життя
Я взяв сокиру у долоні
Я не тримав себе в руках
Я був в колонії у помсти
Зі мною поряд дихав страх
Мені начхати на майбутнє
Я відчуваю біль в серцях
Я серед темряви в полоні
І сльози в мене на очах
Кохана, люба, я помстився
Але тебе не повернуть
І я щовечора молюся
Щоб ти взяла мене в свій путь.