Вже не згадаю, як мене мамо купали у духмяних травах.
Та, пам'ятаю її долоні ніжні,
її слова ласкаві, коли пробуджувала вранці рано.
Згадую її кожного дня, молюсь за її душу
і у день, і в ночі,
чому так невтішно рано забирає Матусь Земля.
Зорі безсилі допомогти у журбі,
небо, сумуючи, мовчить,
день за днем біжить, сльозою журчить.
Коли б знаймо, у який день живемо востаннє.
Є надіє, що воскресне її Душа,
і як птах мовчазний побачить нас з небес,
що це ще у Світі не кінець.