Моє скривджене місто, чи зимно тобі
без пухнастого светра?
Досі гнівом палає така непоступлива сива Деметра,
на січневу спокуту твоє незахищене
кинула лоно,
чому матір гнівливою стала, скажи, молода Персефоно?
Простягають в розпуці оголені віти
замерзлі дерева,
вже поночі виходить на лови свої Снігова Королева,
білі сані її скреготять по міському
асфальту незвично,
шлях торує холодними срібними іскрами зірка північна.
Спокій ранку довбають неситими дзьобами
сірі ворони,
в чорториях дніпровських розплющують очі старі забобони,
сонне вранішнє сонце над містом встає
полотном Піросмані,
ця несправжня зима ялинковим ерзацом стоїть на Майдані.