Однажды мне попалась на глаза заметка о том, как в заторе, связанном с приездом первых лиц в скорой умер четырехмесячный малыш...
Лапатий сніг кружля собі в повітрі,
Стає слизька заїжджена дорога,
Дерева низько хиляться від вітру...
"Швидка" летить комусь на допомогу.
В цей самий час по вулицям столиці
Ескорт несеться... В нім поважні люди -
Спішать, як завше, знову перші лиця
Немов повія в похоті до блуду.
Від взмаху жезла вмить усе завмерло,
Гудуть клаксони тих, хто десь спішить...
І чути крики: - Щоби їх роздерло!
Там у "швидкій" дитя мале лежить!
Лапатий сніг на землю тихо пада,
Всі, хто в заторах шану віддадуть
Для тих, хто нині наша щира влада,
Дя тих, що нам не брешуть й не крадуть.
Усі чекають більш, ніж півгодини,
Сніжок неспішно сипле на дорогу...
І рветься серце в мами, бо дитина
Вже віддає у муках душу Богу...
Стоїть "швидка"... Стоїть, як всі машини...
Дитя так само шану віддало
Своїм здоровям тій понадлюдині...
І вже дорогу снігом замело...
Давайте й ми засвітим в душах свічку
За те життя, що обірвалось вмить...
За те маля, ще зовсім невеличке,
Якому вже нічого не болить...
4