Зима нарешті. Простір забілило.
Хода легка. Лиш вранішня журба
Ще так хвилює. Йде нова доба,
Минуле покриває сніжним пилом.
Вогні рекламні - спалахи шовкові.
Слова різкі - неначе бите скло.
Підмерзлим вітром серце замело -
Там спогади світанків і любові.
Тремтять повіки й очі ледве бачать.
Під ноги - ковзанки. Обставин збіг...
І боязко ступити за поріг...
Сліди поверхні. Начебто - дитячі.
Життя мого жагуча заметіль...
Хто переможе? День новий чи біль?