Мить вічності
Нам ніколи дивитися на небо,
Полинути думками в височінь,
Нам всім завжди чогось та треба,
І всі біжим ми в далечінь.
Якби спинитись хоч на мить,
Щоб мить ця вічністю здалася,
І краплями дощу всю втому змить,
Яка б то зміна відбулася!!!
Я встиг би зорі полічить
На ясному нічному небі,
Послухать, як вода дзюрчить...
Адже для щастя небагато треба.
Почути, як колише вітер трави
У повній тиші за селом,
Поглянути у лівий бік, у правий
І описати це пером.
Проте життя свій темп диктує
І кожен з нас кудись спішить,
А серденько щемить, сумує,
Що спішимо ми просто жить...