Відчуття польоту душі на підйомі духовних сил - схоже на щастя. Мені якось довелося випробувати цей підйом духовних сил...
Одного разу, літом у серпні на відпочинку, я серцем відчула незримі сходинки підйому до казкового світу марень у спілкуванні із золотими китицями дозріваючої пшениці, польовими блакитно - синього кольору нехитрими квітами, привітним дзижчанням працелюбних польових бджіл і безтурботним шелестом високих струнких тополь, які оздоблювали шалено - бархатисту урочистість буяння природи.
Легкі, мов мережка, хмаринки вабили до себе загадковими мозаїками, а птахи щебетали про радість насущного дня і закликали летіти разом з ними. Перламутрове сонце раділо разом зі мною неосяжним просторам полів і благословенній золотій хвилі шорстких колосків пшениці.
Непереборне почуття свободи і співоча небесна блакить, загострили бажання злетіти і забути про усе реальне і насущне, що стоїть за межами цієї величі природи.
Я відчула легкість і нестримність своєї душі, яка в радісному хвилюванні прагнула возз'єднатися з природою, але не могла відірватися від землі, внаслідок тяжкості фізіологічного тіла. І я - її відпустила…
Незрима духовна сила, в захопленні розпластавши крила, покинула земне тіло, що належало їй, розпростертим в обіймах Матінки-землі і полетіла до ваблячих горизонтів блакитних ліній. Їй допомагав легкий літній вітер: то, підіймаючи вище за пір'ясті хмаринки, а то опускаючи на квітучий килим благодатної Землі.
Синь озер і річок легким прозорим бризом вітали це свято польоту. Зелена палітра життя на землі оспівувала з'єднання променів сонця з крапельками води від річок і озер. Аметистові бульбашки, відбиваючі усі барви веселки, із захватом поглинали перламутрову енергію сонця, з’єднуючи фонтаном любові повітряні марення і реальність навколишнього світу, заплітаючи веселку в коси Гармонії Життя на планеті і тихенько наспівуючи душі, що пора повертатися….
І вона повернулася до мене чиста, незвичайно щаслива і сказала: "Вставай, вже пора додому!»