Я Вам відкрию таємницю,
Серця свого думок скарбницю,
Яку для всіх давно закрила,
Бо страшні речі зрозуміла…
Ми живемо в такому світі,
Де правлять пси несамовиті,
Що тільки лаяти і вміють,
Що тільки скиглять, жруть і виють!
В них Сатана ангел-хранитель,
Для них він Бог і повелитель,
Вони щодня бенкет справляють,
Та тільки про людей не дбають.
Та навкруги такі умови,
Що люди скрізь такі ж потвори,
Життя всіх змушує страждати,
І в цьому світі виживати.
Вже люди на людей не схожі,
Забуті заповіді божі,
А хтось не хоче їх і знати,
Бо їм на все святе начхати.
Мова книжок - забута мова,
Вже на вустах прокльону слово,
А в голові…Краще не знати,
Бо вголос соромно казати!
Ближній це той, хто має гроші,
Такі нам друзі найдорожчі,
А серце гріє одяг стильний,
Новий годинник і мобільний.
Цей світ заполонила мода,
А розум виштовхнула врода.
А ті, хто дух святий ще мають,
Напевно з голоду вмирають,
Бо тим, хто чесно заробляє,
На хліб ледь грошей вистачає.
Святі, що правду в серці носять,
Давно вже милостиню просять,
А інші, замість поміч дати,
Звикли байдуже оминати!
Старим, що волю нам здобули,
Миліші ті роки – минулі,
Коли за справедливість бились,
Для щастя спільного трудились,
Побудували нам країну,
Створили неньку-батьківщину.
А зараз змушені благати,
Щоб хоч сім’ю прогодувати…
Хіба для цього світ створили,
Щоб люди гірше звірів жили?