Розкажу вам, любі друзі, про іспанськеє життя,
Про наш "бізнес", в ярмі - плузі, про сердечні почуття...
Ви послухайте уважно та вирішуйте самІ:
Варто крок робить відважно, їхать в "білий світ", чи ні.
У Європу ми пріперли довгих євриків шукать...
Мріяли здобути пЕрли, а прийшлося "попахать".
Хто - у полі, хто - на морі...всі - жінкИ, чоловікИ,
Думали, позАду горе, в наймати йшли залюбки.
З ранку до пізної ночі, на будовах, на хатАх,
Не дрімали наші очі, "трабахАрили" в потАх.
У країну розчудову затаскАли гроші всіх.
Хоч не знали їхню мову, як згадаю, "сміх і гріх".
Щось сеньора "прегунтАрить", я кивАю, тобто "сі",
А "кабеЕса" ніц не вАрить, чи візьми, чи принеси.
Вже на міґах показала, що від мене треба їй,
Та я все одно не знала, що "асЕрить", хоч мя вбий.
ЗплИли дні, рокИ минУли, вже "аблАримо" "муй бьєн",
Перші кроки позабули, уперЕд несЕ човЕн...
Є "трабАхо" і "дінЕро", є і "кАса", "кОче" є,
Поруч інший "кабальЄро", чоловік не впізнаЄ.
Незалежна, самостійна, наче люба екс-держава,
Вся із сЕбе, енергійна...не прислУжниця, а пАва.
У "лімпьєсі" - "королева", "косінАрить" їхній харч,
Вже приписка є місцева...А згадаєш дім, хоч плач.
Чом не маємо притулку ми у рідній стороні?!
З позолОтою шкатулку бачимо у чужинІ.
Все тут є, ні те, що вдома, але сЕрденько щемить.
Ця хвороба нам знайома: ностальгія - кожну мить.
Тягнеться душа до хати, а кішеня не дає,
Мусим далі заробляти, бо ще "пОко" не стаЄ.
ДіточкИ не злазять з гОрбу, та з зятьками й невесткИ,
Внуків наплодили торбу, то ж збирай, батьки, кісткИ.
Чи-то - будні, чи-то - свято, рОбимо, як їшаки.
Хочем всьОго, та багато, бідним бути не з рукИ.
Ще й купив сусід квартиру...Як із цим змиритися?!
Але треба знати міру, щоби не вдавитися!
"К'єрес мучо", вийде мало - це ж відоме правило.
Нас у скупість засмоктАло, не життя заставило.
"Бабок" всіх не заробити, слід здоров'я берегтИ!
Є, крім грОшей, що любити, озирнись навколо ти!
Забуваємо про душу, мОлимось, коли печЕ,
В храм не йдем,- "робити мушу"...Не в той бік вода тече...
Мусим зАвжди пам'ятати: шлях без Бога - в нікудИ!
Може враз скарбИ забрати, та довЕсти до біди.
ЗалишИвши Батьківщину, ми женЕмо за рублЕм,
Не підтримуєм країну, а тікаєм від проблем.
Ближче свОя сорочИна, що нам до державних справ?
Що далА нам Україна? А ти, сам-то, що їй дав?!
Доробляєм "заграницю", геть від рідної землі!
Маємо в руках синицю...що нам в небі журавлі?
Хай вони летять додому Неньці передать "салуд",
Ми повЕрнемось... потОму, а покИ нам добре тут.
СтОгнемо, гіркА в нас доля...Не ліпіть собі ім'я,
Багатьом миліша воля, бо "іспанська" є "сім'я".
Де-хто справді закохався, в кОго - ліжко на умі,
Хтось самотності злякався...Зруйнували все самІ!
Але хОчу запитати, вас, сильнІ чоловікИ:
Чом здобутчицями стАти мусили слабки жінкИ?
Щоб не втратити дружину, щоб сім'ї допомогти,
СамІ їдьте у чужИну, "мухер" треба берегтИ!
Ну, а ви, жінкИ хороші, чиї чоловікИ - в "світАх",
Вас цікавлять "сОло" гроші, то ж хлопИ - в чужих руках.
Так розбещила нас воля - річка каламутная,
Стала "екстранхЕрська" доля вся "муй маль" - трикутная...
Шлемо рідним, що попросять, хочем відкупитися.
Діти кращі шмотки носять, є чим похвалитися.
Їм купуємо освіту, щоб не гіршими булИ,
Ще не встиг зплатить кредиту, вже щось інше забаглИ.
Закордонне виховання получається - фігня,
За роботу та навчання знов очикує платня.
Де нам, бідним, стільки взяти цих новесеньких купюр,
Ні з дерев же їх зривати, може зІйдуть за кутюр?
Тяжко жити на планеті, клята криза затяглА,
А нащадки - в інтернеті, їм би - мережа' булА.
Наші "іхоси" ледащі тУкнуть пальцем не хотять,
Бо до праці не годящі, всю печінку нам з'їдять.
Ми, як біглі каторжани, по етапу за "баблом"...
Зкинем, братчики, кайдани, та й до дому всі, бігОм...
Як зберЕмось у родИні, вип'ємо, щоб все збулОсь...
Допоможемо Вкраїні, щоб хотілось та моглось!
20.08.2010р.