Збентеження мої стискає скроні...
Я зазирну в твої холодні очі.
Моя любов, як безтурботний сонях,
Що літнього тепла узимку хоче.
Він розгубив пелюстки непомітно,
Його спалило сонце необачне.
Моя любов - зажурений самітник
За теплим літом невблаганно плаче.
Він посміхався вітрові завзято
І сипав горобцям своє насіння,
Але пройшло мінливе літнє свято,
Дощ проливає сірий день осінній.
Скінчилось свято, відійшло кохання,
Замерз веселий легковажний сонях.
Та ні жалю, ні болю, ні бажання.
Збентеження мої стискає скроні...