Удосвіта встаю, щоб бачити вранішню зорю,
як непорочную дівицю, серцю сестрицю.
Матері Божій на вівтар складаю все, що на серці маю.
І в радості, і в немочі до неї звертаюсь, душею каюсь.
"Отче Наш" також не забуваю, й рідну Країну поважаю.
Вкраїну відчуваю, як рідну матір, її тепло й ласку фізично,
бо вона захищає кожного з нас безкінечно.
Перед іконами святих, спокутуючи всі провини,
збентежено впадаю на коліна.
У кожного з нас своя доля,
та не заблукаймо в широкому просторі,
не загубімо своєї індивідуальності
в боротьбі за нові реальності.