Пензликом віри й натхнення,
буду тебе малювати,
я дочекаюсь світання
щоб всі риси твої прочитати
щоб очі блакитні, як небо,
щоб були рожеві вуста,
я все змалюю як треба,
мені підкаже душа...
я твою душу теж замалюю
чисту-чисту, прозору як скло
коли малюю - нічого не чую..
та я вірю, що поруч добро..
я усмішку твою намалюю
вона сонцем ясним засяє
я малюнком своїм всих здивую
та чому дивуваться? Не знаю
я весь світ на малюнку вміщу
він весь буде в твоїх долонях
домалюю, й тебе відпущу,
відпущу тебе з вітром у поле.
я намалюю твоє волосся,
фарбу довго не зможу знайти,
а вона ж біля мене - в колоссі,
намалюю, і скажу - лети!
той малюнок і справді гарний,
його аж біля зір я залишу,
тепер для мене будеш ти захмарний
і закохаєш в себе там зорю
вона, як я, повірить-покохає,
тепло своє серпанками віддасть
вона щаслива і вона не знає
все що потрібно їй було сказать...
вона зоря, таких іще мільйони,
а ти у неї щастя відібрав,
без тебе полетить на землю, згасне
щоб на останок ти бажання загадав.
ти лиш малюнок, гарний мій малюнок
тебе з небес, сьогодні я зніму
тебе закину в чорний у пакунок
і на полицю тебе покладу...
ти залишайся там, для тебе хватить дива,
хто я така? я твій творець...
блакитноока з пензликом дитина,
що малювала щастя острівець...
минають дні, зоря опала в роси,
серпанком місяць тче блакитну павутинь,
тополя розчесала свої коси,
а ти лежиш в пакунку сам-один...