За мотивами вірша
Сид Валерий http://www.stihi.ru/2010/01/27/2579
1.
Нарікаєм обурено на телефонний зв’язок,
Що за напасть? На-пів слові розмова зібгана,
Хто говорить? Ало! Я кричу, ти не чуєш… Ало…
В автомат не пролазить остання монетка, зігнута.
Значить так має бути, не вір телефонним зв’язкам,
Мо’ наклепник нашкодив, отой з паралельного світу,
Якісь глюки на лінії, хворобливий діалог і нам
В унісон усе важче і важче дуетом стає говорити.
Не винуй АТС і монетку за те, що крива,
Не дошкулив сторонній ніхто і не стукав по склу,
А розмова чомусь хвороблива і якась не така,
І слова вилітають не ті, а інших уже не знайду…
А причина ж настільки банальна і тепер зрозуміла,-
Просто луснула раптом натягнута вщент тятива,
Павутинка тонка індіанського літа, несміла,
І дарма нарікати, бо зв’язку вже між нами нема.
2.
Хронос не спав, кожен з нас свій тягар окремо мусів нести,
Супутник дроти замінив, і тепер у чорному космосі
Лунає оте заповітне «ало» і «як справи», «привіт..» А де ж ти ?
Хвилі магнітні абонентів єднають у часі і просторі.
Та смог забуття і холодна туманність в твоїм альбіоні,
Ми звели свої соти із воску свічок згорілих тоді почуттів,
Ми уже назавжди поселились в своїх недосяжних зонах,
І, мабуть, МТС і білайн, і лайф не врятує вже нас, поготів.