Безодня неба...

***

Прохолодне мигтіння зірок
і чорна
затягуюча пустка

Притиснувся до коханої
і заспокоївся:
безодня неба
врівноважена
прірвою жінки



***
Одіж мов піна
згасла біля твоїх ніг

Ти знову —
мов Афродіта —
народилася для кохання

І зустрілися наші очі
і доторкнулися руки
і затріпотіли серця
 
і ніч
накрила нас мов хвиля
і понесла
й змучила
й викинула
 
і на білому березі дня
залишилися
два засмаглих тіла
два смолені човни
веслом до весла


***
Осіннє зоряне небо

Під ранок
Великій Віз
стоїть на оглоблях
 
Зірвалася зірка

Стрепенувся від холоду
юнак на ганку


Стара жінка —
його бабуся — збирається
на похорон сестри
Вона ніч не спала
й поспішає
Хоча запізнюються
лише до живих


***
Як впевнено
злітає стовбур
у небо
і як повільно
й обачливо
підкоряє простір
навколо нього
гілля

Як це схоже -
чи не так? -
на нашу юність
що стартує
немов ракета

як це  схоже
на наше життя
що невпевнено блукає
незнаною планетою

Допоки коріння
мовчать про себе

***
Коли
наче патрон в обойму
ти входиш в армійський побут
коли
в чоботях та «хебе»
стрижені
ми всі на одне обличчя —
по-справжньому розумієш
які різні люди

Коли
в галасливому натовпі
миготять перед очима
йдуть повз тебе
з дружинами чинами талантами
у різноманітності біографій
одягу й звичок —
помічаєш раптом
які однакові люди


***
Як багато способів
убити людину
 
Що не день —
їх усе більше
Що не день —
вони усе досконаліші

Проте дивно:
люди все ще
наважуються жити
і сміливо народжуватись

Ненависть —
невтомний
винахідник-раціоналізатор

Світ
надійно захищений
консерватизмом кохання


***
Крізь сонце -
дощ
мов крізь усмішку -
сльози

напала на мене
злива
прихистила мене липа
на лісовій галявині

Краплi плещуть по листочках
наче
дитячi долоні
по воді



перевод Александра Бригинца
Дніпро,1990,7


Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.