Почнемо кавою ранок?!
Та скільки того життя.
Розтратили на обмани,
пориви і каяття
уже немало усмішок,
обіймів, солодких слів.
І дотиків вічно ніжних, без дозволу уві сні.
З минулим, уже, до речі, зі збитими коліньми,
не буде відчутним вечір
з життя однієї зими.
Зате снігопад бальзамом
затягне на певний час,
можливо, оті обмани, пориви і каяття.
Почнемо кавою ранок?!
Ну, скільки тієї зими!
Незмінно прийде світанок…
А в ньому уже не ми.