Спогади (Николай Мирошник) / Стихи.ру

            Накосив я жита в полі
Постелив у хаті долі,
На нім приліг відпочивати
Татка з мамцей щоб згадати

Пахне хлібом цвітуть трави
Стоїмо окрай дібрави
Батько зовсім не сіди             Стоїть з мамцей молодий

Червона зірка на кашкеті,
Мамцю у повоєнному жакеті,
З братом ми замурзані малята
Босоногих літ дітята

Память спогадів гортаю,
Тєпло в душу приливає,
Пахне хліб духмяний на поличці
У кутку іконка висить щоб молиця.

Хатка дідова мала,
Але стільки в ній, душі тепла,
Коло грубки три ухвати
Казани на лаві склали бабо висихати

Коло печі шапличок,
На стіні прибит намисник
Прибіг з двору сюрко – жучок
Щоб за лавою поїсти.

Приліпилась кровать з досок
Коло самої грубки,
Над нею на ціпах дручок
На нім кожух висить, та одежок купки
            Стара скриня стоїть серед хоти             Та не має в скриню ту чого з добра складати.             Дінамік щойно провели, день увесь балакав             Від дива такого дід Григорій аж заплакав.


Долівка мазана з яйцем кізяком на глині,
На стінах вишивані рушники по всій хатині.
Лампадка досі ще курить, з утра молились,
В суботу гріх іти робить, з худобой бабо щойно забарілась

Такий уклад всього села
У повоєнні роки,
Сидять на лавах в вечерниці, дідусі й бабусі
Стрекочуть а не мов сороки.

Але була любов,
Усі хрещені,
По душі до церкви у неділю йшли
У тяжкі роки повоєнні.

Скінчився гас, погасло скло
У лампі на поличці
У марево полинуло село
Та кануло у річці

Зірниця ще не загорілась,
Але вже видно ледве стало крайню хату
Закукарікав в клуні петушок
Час прийшов вставати.

Женуть корови по разбитому шляху
Не по рокам дорослі брати
Запрягають мужики біків,
Земля парує, матимуть орати.

І ця сімфонія життя,
Приходить з небуття
Про ті далекі роки
Долоні бачу дІдусевІ ,натружені,потріскані широкі....

      На сніданок – картоплинка,
      Трохи хліба сала
      Так, з пожежі літ післявоєнних
      Оживала Журавка, Держава.

            2006год