Вона вмирала... Укра нською

Вона вмирала, і знала про це. Вона лежала, ковтаючи повітря, яке раптово знайшло собі ціну, а я стояв поруч, і всім серцем тримав її за руку, наче як вона не піде, якщо я щосили триматиму. Я заспокоював її, хоча мав би заспокоювати себе. Мабудь я просто знав, що у мене на це більше часу ніж у неї. І мені здавалось, що це допомогало. Принаймні її фальшива посмішка казала про те, що вона як мінімум «хоче» посміхатись. І я обіцяв їй, що більше ніколи не палитиму. Та як тільки її пульс втратив сенс для геометрії, дим сигарети, наче померлі спогади, потягнувся до неба, що б назавжди стати часткою цього світу…