І ніхто не зустріне, і ніхто не покличе.
Я приїду до міста з напіввовчим обличчям.
Ні, воно не чекало, ні, воно не любило,
Ми ліпили горнята, з них пили і розбили.
Не святі, не при святі, зазвичай так буває –
Місто, де не чекають, має люті звичаї.
Хиже місто не знає ні законів, ні стриму,
Засинало ще Львовом, а прокинулось – Римом.
Бо немає різниці, де чекати на тебе.
Що на черзі? Ванкувер? Або Аддис-Абеба?
Де тріпатимуть крила урагани і бурі,
В Сінгапурі чи далі, у Куала-Лумпурі?
З напіввовчим, телячим чи левиним обличчям…
Ти мені не пробачиш, ти мене не покличеш.
Місто давнього каменю,
руку-лапу подай мені
і знаменням на знамені
осіни…
місто білого мармуру,
не ховай свого наміру,
ми з тобою зустрінемось
восени…
Я приїду до міста незвичайних звичаїв.
Насторожено-вовчо ти мене зустрічаєш.
Я тебе приголублю. Я – твоя королева.
Ти заснеш вовченятком, а прокинешся – левом.
А іще так недавно ти не знало спокою
Поцілуй мене, місто. І я буду з тобою.
14.01.2012