Де бересточки змерзли, і стоять, і хукають на гілля посиніле....
Як породілля мучиться вода під льодом, під панциром гнітючим.
Як хочеться їй вирватись на волю, нести місточки, кригу, чурбаки.
Блищати сонцем, пінитись, радіти, вливатись в луки, левади,
баюри обертати в нерестища і знову повертатись в береги…
Моя ти річенько, сьогодні ти холодна, між нами час, як холодець
і простір захурделений снігами…
Анабіоз, чекаємо весни… нас холод оповив:
тебе зимовий, мене серцевий…
Чекаймо, люба, скільки того лютого лишилось…