немає слів...
лишились відчуття...
по тихих вулицях тікають, наче незнайомі лиця...
я питиму на кухні несолодкий чай, а ти мовчатимеш,
така чекає вічність...
їм вітаміни і лікуюся від тебе,
вже не залежна,
та бувають ломки...
боюсь зірватись із тонкого леза,
хоч найстрашніше сталось вже, - лишилася чужою.
немає слів.... бувають дивні люди, що ще питають, як ти там живеш...
а я не знаю, як минають твої будні,
по-троху допиваю я морквяний фреш...
немає слів.... чомусь уже не друзі, та добре, правда, що не вороги...
я по-тихеньку по стіні спущуся...
немає втіхи, щирі лиш думки,
я лиш в думках так ніжно пригорнуся... живи... радій... люби....
немає слів.... а я тебе кохаю....
ми часто виправдовувались так,
чекаючи...
хоч хтось все знає, та буде вічно нас від болю берегти...
тепер немає слів... лишились лиш думки...
у голові безперестанку метушаться,
то боряться за «просто подзвони», то плачучи кричать, що «вже не варто»...
і я то сплю, то молюсь, то живу,
вже не залежна,
та боюся зриву...
немає слів... одне тобі скажу, -
я полюблю твою відсутність, як колись тебе любила...