Моя душа – як той осінній лист,
Що в ритмі вальсу дикий вітер ніс:
Впаде до ніг чи прямо комусь в руки –
Осінній спалах золотої муки.
Чужу прикрасить ґречно екібану…
Чи раптом ще зцілить людині рану.
А може, легким дотиком пера
Листку життя продовжить дітвора.
…І от стоїть він гордо на столі,
А за вікном шепоче вітер: «Ні!»
Прошарудівши по пустій хатині,
Він наспівав: « Життя є й в порошині».
Вхопив листок і кинув на смітник,
А сам, вихруючи, у безвість зник.
Упав листок, піднятися не смів –
У попелі гарячім тихо тлів…
Враз спалахнув – зігрів самотні руки –
Останній подих золотої муки.