Буває так: заплющу тихо очі,
Віддамся в лЕгітні обійми ночі,
Відчую теплий спокій і – живу.
Торкають ноги росяну траву,
А небо зорі прихиляє на зіниці.
Сполоха тишу одинока птиця.
І в зойкі тім застигне віща мить.
Тривогою надія защемить.
Та незбагненні зоряні орбіти
Впокоєно зовуть життю радіти.
Тож знов заплющую тихенько очі
І рину в лЕгітні обійми ночі.