Іще до ранку декілька годин...
Хіба то ніч - від снігу біла, біла!
Прокинулась від сяючого світла
і кольорових спалахів вітрин.
Життя завмерло в холоді доби.
Шибки заклякли, жодного обличчя.
Упали з неба тіні таємничі,
загубленої долею, журби.
Десь поруч, тихо шепотіли сни...
Відблискували вікна, в лід закуті.
Мороз, втомившись, скаженів від люті,
прожогом біг в осоння до весни.
Як сподівання - неминуча повінь,
пташиний спів і... обрій світанковий.