Ні, спогадів уже не треба,
Бо я ніколи зради не прощу!
Мій гнів, як буревій над степом,
Зірвавсь і досі ще не вщух.
І що могло усе те значить?
Чи, може, я сліпа була,
Що не зуміла я побачить,
Для кого серце берегла?
Невже повірить я змогла?
Чи, може, розуму не мала?
Чом зраду не збагнула я,
ЇЇ спочатку не пізнала?
О, який сором!Який сором!
Й сама себе тепер кляну,
І досі мучу ще докором,
Хоч і давно той час минув.
Ніколи вдруге вже не зможуть
Зів'ялі квіти розцвісти,
Чужим, далеким і ворожим
Давно для мне став вже ти.