- Вже на серці така руїна,
Що душа застигає в журбі.
Я - дитина твоя, Україно,
Але я не потрібна тобі.
- Досить скиглити! Чуєш, доню? —
Поверни до мене обличчя.
Вас надійно тримаю в долонях,
Ви не чуєте... — плачу і кличу.
Гляньте,скільки їх, п"явок-виродків,
Присмокталось... ганьблять моє тіло.
Що ж ви, дітки, такими виросли
"Самостійними" і невмілими?
Я не вчила вас плазувати
Перед лейблами з-за океану.
Я - не мачуха, дітки, Я -МАТИ.
Ви не зводьте себе в оману.
Не продайтесь за гріш, як Іуда.
Не накиньте зашморг на шию,
Бо в годину Божого Суду
Захистити вас не зумію...
вересень 2000 р.