Блакитна ковдра плаче за тобою,
Бо засинати з тілом рідним звикла,
Для НАС вона завжди була малою,
Але для МЕНЕ – надто вже велика.
Твої листи – у пошті, на екранах,
Твій голос розриває телефони,
Та ближчими від цього ми не стали,
І знову – повні відчаю розмови.
Нам дуже важко бути поодинці,
Без тебе я втрачаю час і сили,
Без тебе все життя – в одній сторінці,
Яку перегорнути неможливо.
Я мрію, щоб скоріш прийшла весна,
З-під снігу перші проліски розквітли,
І від непереборного тепла
Всі відстані зими між нами зникли.