Я полонянка твоїх чар.
В мені кохання, мов свіча
горить, не гасне і з плеча
сміється янгол.
А за дверима вже весна,
співає пташка голосна
про те, чого ніхто не зна.
Шматочком манго
загляне місяць у вікно.
Йому, напевно, все-одно,
що ми в розлуці і що знов
назад не скоро
тебе віддасть мені вокзал.
Щокою котиться сльоза,
чека очікування зал,
коли ми поруч
підем із нього у світи,
щоб навіть вітер злий затих,
а поки - пекло самоти
і до світанку
ллємо у келихи печаль
та мрієм потяги стрічать.
Ні-ні, не жаль, що твоїх чар
я полонянка.
©~SIrena~
28.02.12
спасибо Ангелине и Оле за переводы))
поэтический перевод Ангелины Райновой
А я в плену у нежных чар.
Во мне давно любовь – свеча
Горит, не гаснет, а с плеча
Смеется ангел.
Стучится в дверь уже весна.
А птичке певчей не до сна,
Поёт о том, что ты не знал.
Кусочком манго
Заглянет месяц вдруг в окно.
Ему, наверно всё равно,
Что мы в разлуке и что вновь
Назад не скоро
Тебя отдаст еще вокзал
И по щеке бежит слеза,
И ожиданья полон зал
Когда мы рядом.
На свете только я и ты,
Чтоб даже ветер злой утих,
Пока что – ад от пустоты
И до рассвета
Согреть бокалами печаль,
Тебя у поезда встречать,
Нет – нет, не жаль, что этих чар
Прекрасней нету
поэтический перевод автора Хельга Дочь Лесника
Я полонянка твоих чар.
Во мне горит любовь-свеча
не гаснет, а из-за плеча
смеется ангел.
А у дверей весна-краса
и птиц веселых голоса
поют о разных чудесах.
Кусочком манго
заглянет месяц мне в окно.
Ему, наверно, все равно,
что мы в разлуке и что вновь
назад не скоро
тебя вернет ко мне вокзал.
И по щеке скользит слеза
и замер ожиданья зал:
когда же в город
мы выйдем за руку с тобой,
чтоб стих навечно ветер злой,
пока мой ад - в ночи одной
и спозаранку
в бокалы разливать печаль
и поезда в мечтах встречать
Нет-нет, не жаль, что этих чар
я полонянка.
відгук
Русалка Лая - Муза
Удень годує голубів,
вночі у віскі топить біль.
Сидить в кав'ярні у журбі
в куценькій сукні.
І їй плювати на усіх,
шукає хто із нею втіх.
Нервує чийсь веселий сміх
і всі присутні.
Блакитні очі закрива,
шепоче каверзні слова.
Неначе мавка лісова -
така кумедна.
Бармен наповнює бокал,
лунає музика п'янка.
І не жалкує, що втекла
вона від мене.
Пантофлі стоптані на ній,
порвані, трішечки брудні.
Та сходять з розуму від вій
усі мужчини.
За нею ходить кошеня,
муркоче вірші навмання,
Котрі в минулому щодня
вона учила.
А як виходить під зірки -
до неба долітає крик.
Про мене зв'язує із крил
на згадку вузлик.
Вона ще зовсім молода,
але вже дівчинка-біда…
Чи в неї просто їде дах…
В моєї музи.