25 февраля 1814 года (9 марта по новому стилю)родился великий украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко.
Ему было отпущено щедрой природой три дара: дар певца, дар художника, дар писателя – поэта и прозаика. Именно как художник обратил на себя внимание крепостной ученик «малярства», по воле своего помещика попавший в Петербург.
Именно дар художника открыл ему доступ в круг передовых людей того времени, которые не только помогли юноше получить образование, но и выкупили из крепостной зависимости. Как художник он вполне мог бы занять самое почетное место в истории искусства.
Он был прекрасным исполнителем народных песен. Его современники считали, что Шевченко глубоко одарен в области музыки.
Но в историю нашей и мировой культуры он вошел как поэт. Поэт и гражданин. Именно в этой ипостаси снискал он себе бессмертие.
Тарасе, сине України!
Як матір ти її любив...
Тяжкі тоді були години.
Казав ти: Не було б панів,
то щастя б всюди процвітало.
І ти кричав, і ти будив,
і добудився. Так і стало,
як мріяв ти, та недожив.
Заможні села, вільні люди,
здавалося, ще й краще буде,
та наче біс нас підмінив...
Тепер лякають: Без панів
голодні будемо і босі,
та ще й тебе, Тарасе, просять,
щоб ти дурницю ту схвалив.
Дай же відповідь, Тарасе,
невігласам нашим.
Нехай чують, може й до них
розум прийде з часом.
І Тарас насупив брови,
в гніві сціпив руки —
Слухайте ж, дідів великих погані онуки:
Ви, розбійники неситі, голодні ворони.
По якому правдивому святому закону
і землею, всім даною, і сердешним людом
торгуєте?
Стережиться ж, бо лихо вам буде...
Люди добрі! Україно!
Кобзаря послухай.
То й не будеш під локшину
підставляти вуха!
1995