мелодія стара
п'є шерехи пера
затримує весну
у горлі
думки
з душі струмки
відталого тепла
пульсують
скронями
міняють
колір
і вірш
забарвлюється
в спрагу
уст
ковтком відваги
запалюсь
і
по живому
перервусь
в згорілих зв’язках
від щему
що звіряє
кров
на голод
і на в’язкість
і в цій кімнаті
де
не дивиться
ніщо
не дихає
Едем
душі післядощем
я
море серця
намалюю
у колір
спраги уст
у сонця
ніжний плюск
у журавлине
алілуя
2 Березня 2012