Думаєш, відлітали, поколе й стихне?
Кілька неділь… А, може, таки століть?!
Я помолюсь за плечима, як завжди, стиха
- ти озирнешся дотиком мимохіть.
Надто зневірені, їдко обпечені душі,
в мокрих бинтах, не спішать до чужих долонь.
Ти щось давно заніміле в мені порушив.
Щось, що тепер пульсує в районі скронь.
Я помолюсь за обох (в мене досить віри!).
Хай Небеса прозріння несуть – не гріх!
Щоб не з покори, остраху, тлінних втіх…
Але в прощенні, зціленні і довірі
щоб ти себе і мене воскресити зміг!